Цей інтер’єр — спроба осмислення української ідентичності у сучасному контексті. Проєкт створено для молодої родини, яка цінує тишу, простір і речі з глибиною. У центрі композиції — людське тепло, матеріали з характером і форми, які не викликають шуму, а навпаки — заспокоюють. Ми свідомо відійшли від візуального кліше «етно-українського стилю», залишивши натяки через тактильні поверхні, килими ручної роботи, фактури, дерево й традиційні архетипи. Головна ідея — вплести українські мотиви не візуально, а емоційно. Так виникає зв’язок між поколіннями: через відчуття. Простір планували відкрито, з м’якими переходами між зонами. Мінімальна кількість кольорів, але кожна деталь — вивірена. Графіка, вишивка, орнамент — усе закладено в текстурах, світлі й ритмах. В інтер'єрі відчувається повага до минулого, але без музейності — це дім, живий і теплий, як вогонь у печі.